НАШ РОДОВІД

1887 р.  Франко-бельгійсько-російська акціонерна компанія Південно-Російське Дніпровське Металургійне Товариство на землях села Кам’янського почала будівництво «Чавуноплавильного і рейкопрокатного заводу ПРДМТ». Патріархальний лад пересічного українського села з того часу зазнав бурхливих змін, в кілька разів збільшилося населення, зводилися нові житлові будинки, йшло будівництво освітніх, благодійних, розважальних закладів.

1900 р.  З ініціативи та за підтримки Ігнатія Ясюковича  директора-розпорядника заводу – зведена  Народна аудиторія, заклад для розваги і освіти робітників заводу. Саме ця будівля згодом стала осередком театрального життя Кам’янського.

1900 1917 рр.  У Народній аудиторії кам’янчанам показують вистави професійні мандрівні трупи,  а також ентузіасти-аматори із середи  робітників і службовців. Діють Гурток любителів русько-малоруського театрального мистецтва, Товариство польських любителів театру, Товариство любителів читання й музики «Ехо». Їх постановки користуються великим успіхом.

1920 – 1930 рр.  На базі самодіяльної театральної групи під керівництвом Наполеона Лопатецького з ініціативи працівників Дніпровського заводу Маркуса  Малкіна і Романа Мамонтова організовується і активно працює Театр робітничої молоді.

8 жовтня 1935 р.  У Кам’янському почав працювати перший професійний стаціонарний театр – Театр російської драми ім. Менделя Хатаєвича. Художнім керівником театру призначено Петра Кастальського.

1935-1937 рр.  Новий театр успішно працює. Поставлено 10 прем’єр за п’єсами радянських драматургів і зарубіжній класики. Кількість творчого та обслуговуючого складу зростає до 100 осіб.

1936 р. Кам’янське перейменовують у Дніпродзержинськ.

1937 р.  Менделя Хатаєвича (керівника обласної партійної організації) обвинувачують у  троцькістській змові,  арештовують і згодом розстрілюють.  Його ім’я зникає з назви театру. Тепер Дніпродзержинський театр російської драми носить ім’я Тараса Шевченка. Художнє керівництво переходить до П. Алексеєва.

1937 – 1939 рр. – Відбувається  капітальний ремонт і реконструкція будівлі театру, колишньої Народної аудиторії.  Над сценою зводять високу надбудову для того, щоб можна було повністю підіймати декорації і змінювати місце дії під час вистав. В ці роки трупа показує спектаклі на сценах міських клубів, у Палаці культури металургів,  багато гастролює.

1940 р.  Художнім керівником театру стає відомий український режисер театру та кіно, учень легендарного Леся Курбаса Борис Тягно. Разом з ним прийшла потужна команда досвідчених митців: артисти В. М. Забалуєв, Д. Б. Данилов, Б. Н. Рижак, О. А. Головіна,  Г. Є. Босенко,  режисери  В. О. Єрмолов-Бороздін, О. Поліщук, головний художник В. В. Дев’ятнін.

1941 р. – З початком війни трупа театру евакуйована до Казахстану. Кам’янське окуповане гітлерівцями.

1941 – 1943 рр.  Дніпродзержинський театр російської драми ім. Т. Шевченка інтенсивно працює в евакуації спочатку: в Леніногорську (сучасна назва  Ріддер), а потім у Гур’єві (сучасна назва – Атирау). За три роки поставлені 33 вистави, переважно  патріотичної тематики.

У цей час в окупованому Дніпродзержинську  із листопада 1941 р. по серпень 1943  р. в будівлі колишньої Народної аудиторії працює організований  міською управою Український драматичний театр. У його репертуарі 13 вистав за українськими класичними п’єсами, а також драма О. Сеніка «Марко Отава» про жахіття голодомору на Україні в 1933 р.

1944 р.  У звільнений від німецьких окупантів Дніпродзержинськ повертається Театр російської драми ім. Т. Шевченка, але вже без Бориса Тягна.  (Його призначили художнім керівником Одеського українського театру).

1944 – 1949 рр. – Першочергове  завдання для міської влади Дніпродзержинська – відновлення  зруйнованих гітлерівцями промислових підприємств. Пошкоджена під час бойових дій будівля театру довгий час залишається невідремонтованою. Але театр працює, ставляться вистави. Художнім керівником театру призначений Микола Вермінський.

1949 р.  Трупу Театру російської драми ім. Т. Шевченка переводять до Кривого Рогу. А в приміщенні колишньої Народної аудиторії в тому ж році оселяється Дніпропетровський обласний пересувний український театр, який відповідно перейменовують у Дніпродзержинський. Художнім керівником театру стає заслужений артист УРСР Петро Аведіков-Авдієнко.

1949 – 1956 рр. – У пересувному театрі ставлять спектаклі переважно за п’єсами тогочасних радянських авторів  і драматургів з країн соціалістичного табору, а також класичні українські п’єси: «Украдене щастя» І. Франка, «Наталку Полтавку» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненко, «Наймичку» і «Бурлаку»  І. Тобілевіча, «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Циганку Азу» М. Старицького

1956 р.  Дніпродзержинському пересувному українському драматичному театру присвоюють ім’я Лесі Українки.

1956 – 1962 рр.  Театр багато гастролює. Виступає майже в усіх великих містах України, виїжджає до Росії та Білорусії. А коли повертається до Дніпродзержинська,  на його спектаклях завжди аншлаг.

1963 р.  У зв’язку з переходом 1 січня 1963 року театрів і музичних установ на бездотаційну роботу, згідно з Постановою Ради Міністрів № 1393 від 12.12. 1963 року Дніпродзержинський український пересувний театр ім. Лесі Українки був ліквідований.

1963 – 1979 рр. –  В цей період у Дніпродзержинську немає жодного професійного театру. У будівлі колишньої Народної аудиторії працює клуб вагонобудівного заводу.

19 червня 1979 р.  Рада Міністрів УРСР ухвалює постанову про створення в 1980 році у місті Дніпродзержинську музично-драматичного театру.

1980 р.  Починається  реконструкція будівлі театру, в якій  беруть участь більше 10 підприємств міста. Головним режисером нового театру призначається заслужений артист України Семен Терейковський. Для формування трупи оголошений Всесоюзний творчий конкурс. Ідуть репетиції одразу п’ятьох вистав.

18 лютого 1981 р.  Дніпродзержинський російський музично-драматичний театр відкривається прем’єрою спектаклю «Темп-1929» за мотивами п’єс М. Погодіна.

1981 – 1990 рр. – Час бурхливого становлення. Змінюються головні режисери: Ісаак Дубов (1982 – 1983 рр.) тяжів до постановок з актуальною проблематикою, до сценічного експерименту. Заслужений артист України Микола Мальцев (1983 – 1988 рр.) надавав перевагу традиційному реалістичному психологічному театру. Геннадій Піменов (1988 – 1990 рр.) приділяв увагу, перш за все, серйозним гостросоціальним сучасним проблемним п’єсам.

В умовах глобальних змін у суспільно-політичному житті країни молодий театр намагався відчути свого глядача, зрозуміти його театральні вподобання. Поряд з адресованими найширшій аудиторії музичними комедіями («Моя прекрасна леді» Ф. Лоу, «Нічний незнайомець» і «Руський секрет» Б. Рацера, В. Константинова, «Весілля у старих літах» А. Галіна) на сцені театру з успіхом йшли вистави з більш глибоким філософським та естетичним змістом («Не кидай вогонь, Прометею!» М. Каріма, «Свята святих» І. Друце, «Вечеря на п’ятьох» Е. Ветемаа, «Поріг» О. Дударєва, «Собаче серце» М. Булгакова, «Колія» В. Арро), а також поставлені А. Бедичевим в стилі модерн одноактні балети («Грані», «Хореографічне приношення», «Контрапункти», «Фатум»). Наймолодшим глядачам припали до серця такі дитячі вистави, як «Попелюшка» Є. Шварца, «Пригоди Буратіно» О. Толстого, «Кішка, яка гуляла сама по собі» Р. Кіплінга, «День народження кота Леопольда» А. Хаїта, «Соловей» Г. Х. Андерсена.

Театр багато гастролює, виїжджає майже в усі обласні центри України, а також у найбільші міста Росії, Білорусі, Молдови, Казахстану, Литви.

1990 р.  Головним режисером театру стає Сергій Чулков. Він надає перевагу класичній драматургії. У репертуарі з’являються спектаклі «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Нельська вежа» А. Дюма, «Дванадцята ніч» У. Шекспіра, «Підступність та кохання» Ф. Шиллера.

1993 р.  З ініціативи головного режисера Сергія Чулкова і завідуючої літературною частиною Л. Костенко на базі театру заснований театральний фестиваль «Класика сьогодні».

1995 р.  Розпочато капітальний ремонт будівлі. Через економічні труднощі, які переживає Україна, припиняється фінансування театру, не виплачується зарплата, немає грошей на постановки. З театру йде багато талановитих творчих людей.

1997 р.  Директором театру призначається заслужена артистка Казахстану Маргарита Кудіна. На посаду художнього керівника повертається Сергій Чулков. За підтримки міської влади, а також фінансової та практичної допомоги підприємств міста (і особливо Дніпровського металургійного комбінату) ремонт будівлі театру завершується.

Перша прем’єра в оновленому театрі  трагедія Ф. Шиллера «Марія Стюарт» (режисер-постановник С. Чулков). Класичний репертуар поповнюється комедією Лопе де Вега «Винахідлива закохана», драмою Лесі Українки «Камінний господар». Ставляться сучасні комедії та драми, з’являється більш розмаїтий репертуар для дітей.

2000 р.  Театру присвоюють ім’я Лесі Українки. Тепер його повна назва:  Дніпродзержинський музично-драматичний театр імені Лесі Українки.

2000-2010 рр.  Після скрутних часів театр розпочинає новий етап своєї історії. Оновлюється творчий склад завдяки трьом випускам спеціальних «дніпродзержинських» акторських курсів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу (2002-го, 2006-го, 2010-го років). В репертуарі театру з’являються спектаклі, які йдуть українською мовою: «Талан» М. Старицького, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненко, «Шантрапа» П. Саксаганського. Велика увага приділяється розвитку музичної складової в діяльності театру – ставляться оперети і музичні комедії («Летюча миша» І. Штрауса і «Сільва» І. Кальмана),  театралізовані концертні програми.

Зі статусом міжнародних успішно проходять п’ять фестивалів «Класика сьогодні».  З кожним наступним сезоном театр стає все більш популярним у глядачів.

Квітень 2012 р.  Дніпродзержинському музично-драматичному театру ім. Лесі Українки присвоєний статус академічного.

У репертуарній політиці як і раніше увага продовжує приділятися класиці («Одруження» М. Гоголя, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка,, «Закон» В. Винниченка, «Тартюф» Мольєра, «Гамлет» У. Шекспіра тощо). Але тяжіння до класики не заважає появі вистав за п’єсами сучасних авторів («Овечка» Н. Птушкіної, «Танці маленького життя» Л. Кудряшова, «Дочки-матері» А. Марданя, «Метод Гронхольма» Ж. Гальсерана, «Дуже проста історія» М. Ладо, «Готель двох світів» Е.-Е. Шмітта, «Звідки беруться діти» А. Крима, «Потвора» М. фон Маєнбурга,  тощо).

Театр прагне гармонійно поєднувати драматичні та музичні жанри. Отже збагачує репертуар оперетами, музичними комедіями та мелодрамами, тематичними концертами і вечорами (музична комедія М. Дьярфаша «Прокинься та  співай!», мюзикл О. Коломійцева «Фемінізм по-українськи», музична комедія «За двома зайцями» М. Старицького, музина мелодрама І. Котляревського «Наталка Полтавка», оперета І. Кальмана «Маріца» тощо).

2016 р. – Рішенням Верховної Ради України Дніпродзержинськ  переіменовують у  Кам’янське. З того часу театр називається  Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі  Українки м. Кам’янського.

2016 р. – При театрі почала працювати дитячо-юнацька театральна студія «Гармонія»  та дитяча студія класичної хореографії.

2017 р. – Місто передає театру відремонтовану будівлю колишнього Палацу культури ім. Горького. Тепер ця велична споруда, збудована у 1954 році, називається: Нова сцена Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі  Українки м. Кам’янського.

2018 р. – У зв’язку з великим попитом на розширення видів мистецтва, якими могли би займатися діти, театральна студія «Гармонія» переформатована в Творчу майстерню «Гармонія» з п’ятьма студіями: тетральною, вокальною, сучасного бального танцю, класичної хореографії, сучасного естрадного танцю.

2019 р. – Після успішного проведення ХІ Міжнародного театрального фестивалю «Класика сьогодні» на Основній і Новій сценах театру цей мистецький захід отримав Європейський знак якості для видатних фестивалів – EFFE Label від міжнародних експертів Європейської асоціації фестивалів (EFA).

2019 р. – В будівлі Нової сцени відкрився арт-салон «Блакитна вітальня» – виставкова і камерна концертна зала,  де проходять виставки картин і музичні вечори.

2020 р. – В будівлі Нової сцени відбулося відкриття Камерної зали театру. Реконструйована і наново обладнана колишня лекційна зала на 3-му поверсі зустріла перших відвідувачів  концертною програмою камерного  складу оркестру театру «Весна в ритмі вальсу».

2020 р. – Театр провів облаштування Театрального дворику біля будівлі Нової сцени, майданчик був огороджений парканом, там встановлена сцена, місця для глядачів, були проведені роботи з покриття майданчика бетоном та оновлена система водовідведення. Тепер глядачі Театрального дворика перебувають  у більш комфортних умовах,  а театр має можливість реалізувати ще більше творчих задумів і проектів.

2021 р. – Наразі у репертуарі театру майже 30 вечірніх вистав і більше 20-ти спектаклів для дітей, ціла низка тематичних концертних програм. Вистави ідуть українською і російською мовами. Згідно Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»  показ іншомовних вистав супроводжується перекладом на українську за допомогою субтитрування.

В театрі працюють 10 митців, які відзначені за свій вклад у розвиток театрального мистецтва почесними званнями «Заслужений діяч мистецтв України» та «Заслужений(на) артист(ка) України».

Творчі роботи артистів, режисерів, художників у багатьох спектаклях театру удостоєні дипломів престижних театральних фестивалів і конкурсів. Але найбільшою нагородою для всіх, хто працює в Академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки є визнання і щирі аплодисменти глядачів.