5 травня на Основній сцені театру ім. Лесі Українки відбудеться показ вистави «Мишоловка. Вбивство на Калвер-стріт» за п’єсою Агати Крісті у постановці заслуженого діяча мистецтв України Сергія Чулкова. Ми попросили акторів поділитися враженнями від роботи у цій виставі, та розказати, чим вона так цікава глядачам.
Заслужена артистка України Марина Юрченко (Моллі Релстон)
– У процесі роботи над роллю був момент, коли я не знала як грати далі. І тоді мені дуже допомогла Маргарита Андріївна (Кудіна Маргарита Андріївна – директор-художній керівник нашого театру). Вона прийшла на репетицію і сказала мені потім – твоя героїня повинна бути ось такою. Я їй дуже вдячна, тому що тоді я трохи заплуталась якраз саме у жанрі. З урахуванням того, що це детектив, ми всі вважали що треба грати якось особливо, щоб викликати підозру у глядача. А насправді треба просто бути живою людиною. І коли я перестала думати про те, що моя героїня має викликати підозру, все це «відпустила» і просто стала грати господиню дому, яка приймає гостей, то зрозуміла, що насправді це виглядає більш підозріло. Чим більш у розслабленому стані знаходяться актори на сцені, тим більше наростає напруга у залі. Коли всі герої на сцені виглядають звично і природно, коли вони просто спілкуються, глядач змушений мимоволі задумуватись: «А хто ж з них…». І саме тоді виникає напруга.
Заслужена артистка України Світлана Сушко (Моллі Релстон)
– Мені здається, що Сергій Анатолійович був правий, що зупинив свій вибір саме на «Мишоловці» Агаті Крісті. Вона змогла створити таку сюжетну лінію, завдяки якій глядачі постійно знаходяться в напрузі та відгадують: «Хто ж вбивця?» Детектив саме цим і цікавий, що ти відгадуєш, помиляєшся і знову шукаєш. І мені, як актрисі подобається працювати у цьому жанрі, працювати над цим образом. Мені дуже цікаво вивчати це середовище і дуже комфортно у ньому існувати, працювати. У мене дуже гарні партнери. Мені дуже подобається музичне оформлення, яке підібрав Сергій Анатолійович до цієї вистави. В ній взагалі є якийсь особливий англійський вишуканий смак.
Дмитро Алексеєнко (Майор МЕТКАФ)
– Від інших жанрів детектив помітно відрізняє другий план. Всі персонажі живуть подвійним життям, їм всім є що приховувати. А якщо це написано талановито, якщо є про що і є для чого, то це однозначно викликає інтерес. Особисто я сприймаю цю виставу, як своєрідний слідчий експеримент, який проводиться на сцені. Це начебто конструктор, який треба спочатку розібрати, а потім зібрати знову.
Максим Монастирський (Крістофер Рен)
– Я був певен, що вистава сподобається глядачам, так воно й вийшло. Якщо ви просто самі прочитаєте п’єсу – це одне. Але постановка – це зовсім інше. Насправді персонажі у п’єсі прописані досить поверхнево, як на мене. Але це завжди цікаво для актора. Коли ми отримуємо образ, який не має дуже чітких і жорстких рамок, коли образ не дуже деталізовано прописаний, то тут є місце для фантазії. Коли ти отримуєш таку роль і бачиш якісь загальні характеристики персонажу, то начебто отримуєш поле для роботи. А от чим ти «засадиш» це поле, що на ньому виросте, це залежить від того, як ви домовитесь з режисером. І оцей мій образ мені дійсно подобається. Це моя роль. Мені подобається грати людей, які не завжди кажуть про те що думають, які багато чого відчувають, але дуже обережно діляться своїми почуттями з іншими людьми, у яких багатий внутрішній світ, у яких душа розривається, але їм треба посміхатись. Тоді я не граю – я розриваюсь всередині разом зі своїм героєм.
Руслан Куксенко (Джайлс Релстон)
– Наша вистава – це як одна велика головоломка, яку будуть розгадувати як глядачі, так і актори на сцені. Це своєрідний квест. Мені подобається в цій виставі напруга, яка існує між акторами на сцені і яку, я впевнений, відчувають глядачі. Я гадаю, що нам всім пощастило, що ми працюємо в цій виставі.
Руслан Таран (Містер Паравічіні)
– «Мишоловка» – це психологічний детектив, який змушує глядачів уважно спостерігати за кожним персонажем. По ходу вистави глядачі будуть підозрювати то одного героя, то другого, то третього. Будь-яка дія кожного персонажа, будь-який його вчинок, привертає до нього увагу, змушує починати підозрювати саме його. А потім у фіналі виявиться, що все насправді не так, як здавалося.
Олександр Тарханов (Містер Паравічіні)
– Головне у цій виставі особлива атмосфера. Вона викликає у глядача почуття чогось таємничого. І ця таємничість залежить у тому числі й від акторів. Навіть якщо твій герой не має зовсім ніякого відношення до злочину, то все одно він повинен викликати підозру. От в цій виставі – всі під підозрою. Якщо буде інакше, якщо глядачі дуже скоро зрозуміють, хто може бути злочинцем, то їм буде нецікаво. Саме тому мені дуже цікаво працювати у цій виставі.
Євгенія Футинець (Міс Кейсуелл)
– Працювати у цій виставі цікаво, але й складно. Я навіть не очікувала, що робота над роллю у детективі настільки відрізняється від роботи над іншими ролями. Одне діло розібрати з психологічної точки зору портрет твого персонажа, а зовсім інше відповісти собі на питання аналітичного складу: зрозуміти як я про це дізналася, звідки я це знаю, в який момент я про це дізналася і таке інше. Взагалі у цій виставі питання «Хто вбивця?» не є головним. В ній підіймаються дуже складні питання взаємовідносин героїв, їх особистих драм. Для мене це навіть цікавіше, ніж просто з’ясувати – хто вбивця. В цій виставі все побудовано так, що кожен з героїв мав можливість вбити…
Владислав Дубінін (Сержант поліції Троттер)
– Я граю сержанта поліції, який шукає вбивцю. Він підозрює усіх. Там просто неможливо не підозрювати когось, тому що у кожного з персонажів є якісь свої «скелети у шафі», якісь свої проблеми. Хтось щось недоговорює, хтось якось дивно себе поводить, хтось просто викликає підозру.
Я взагалі люблю поринати, заглиблюватись в атмосферу тих років, коли мене ще не було. Це прикольно. Я ніколи не був в Англії, а тут така можливість опинитися в Англії 50-х років минулого століття. Мені це цікаво.
Валентина Галенко (Місис Бойл)
– Можу чесно сказати глядачам: «Якщо ви любите детективи, то обов’язково приходьте на цю виставу – вам буде цікаво». Впевнена, що деякі глядачі, які подивляться цю виставу, захочуть передивитися її ще через деякий час. А може й порівняти нашу виставу з фільмами чи другими виставами за творами Агати Крісті, які вони бачили. Я граю місис Бойл, це колишня суддя, яка зараз вже на пенсії. Це сильна, власна жінка. Вона має великі вимоги до цього світу, до людей, які її оточують. Саме цим мені ця роль і цікава. Знаєте, ми у звичайному житті намагаємось подобатись людям, які нас оточують. Ми свою злобність і навіть жорстокість намагаємось приховати. А тут, на сцені ми маємо можливість все це показати.
