Газету “ДМК” трудового колективу Дніпровського меткомбинату у кіосках на жаль купити не можна, її отримують лише передплатники. Отже не всі городяни будуть мати можливість прочитати рецензію Світлани Луньової на прем’єру “Самограй з перцем”. Тому публікуємо цей відгук досвідченого журналіста та друга нашого театру, щоб надати йому більшу аудиторію.
Водевільний коктейль із присмаком гіркоти
Остання прем`єра Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки із дещо незвичайною назвою – «Самограй з перцем «Юкреніендрім`s» викликала неоднозначну реакцію глядачів, хоч і мала беззаперечний успіх у публіки.
Режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Олександр Варун уже не вперше звертається до української класики. Глядачі добре пам`ятають незрівнянну комедію М.Старицького «За двома зайцями», яка другий сезон поспіль збирає аншлаги. І ось – нове звернення нашого театру до вітчизняної драматургії, причому, обравши для постановки маловідомі широкому загалу водевілі , режисер скомпонував їх у такий собі «мікс», знайшовши оригінальне сценічне вирішення. Саме тому нова робота О.Варуна має дещо незвичний пізаголовок – «Узвар малосольних водевілів».
Покладені в основу вистави твори Марка Кропивницького «По ревізії», Василя Дмитренка «Кум-мірошник, або Сатана в бочці», Михайла Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» та Василя Гоголя-Яновського (батька Миколи Васильовича) «Простакъ, или Хитрость женщины, перехитренная солдатомъ», стають єдиним цілим не лише завдяки жанровим особливостям, легким комедійним сюжетам, а й колоритним акторським роботам. Секрет полягає у тому, що одні й ті ж актори у творах різних авторів перевтілюються у різні, часом протилежні образи, завдяки чому й утворюється своєрідний «коктейль» з водевілів.
Насамперед слід згадати Дмитра Алєксєєнка, який проявив себе яскравим характерним актором протягом усієї вистави, зігравши старшину, котрий весь час збирається їхати «на ревізію»; дрібного поміщика Шпоньку, що посварився із своїм приятелем через собаку; й нарешті, пана соцького, що приводить на постій солдата до хати розбитної молодиці Параски у колоритному виконанні заслуженої артистки України Світлани Комарової у п`єсі «Простак». Те ж стосується актора Олександра Тарханова, чий діапазон гостро сатиричниих образів сягає від дідуся-сторожа у першому водевілі до випещеного та манірного поміщика на призвище Шило з п`єси Старицького та Парасчиного чоловіка-ледацюги із твору Гоголя-Яновського. Заслуговує найщирішого захоплення молода актриса Ольга Онискевич (Пріська); не можна не згадати й про Евгена Босенка, більш відомого глядачам своїм талантом вокаліста, який заявив про себе і як не менш здібний комедійний актор, зігравши п`яницю–чоловіка Пріськи у водевілі «Кум-мірошник».
Але, без жодного сумніву, найбільш разюче перевтілення продемонструвала заслужена артистка України Ірина Чваркова, з’являючись на сцені спочатку в кумедному образі старої бабці Риндички («По ревізію»), згодом просто на очах у здивованих глядачів перетворюючись у принадну красуню-корчмарку з твору Старицького. Майстерна гра талановитої актриси щоразу викликала вибухи гомеричного сміху в залі. Що вже казати про писаря «Шелестяна Салатовича» (він же дячок) – Максима Монастирського, після кожної появи якого на сцені глядачі мало не падали з реготу. Чудово упоралися зі своїми ролями Руслан Куксенко (кум-мірошник, солдат) та Юрій Субот ( свідок Гарасим).
Успіхові вистави сприяли не лише чудова акторська гра, соковитий народний гумор, колоритна українська мова, котрим насичені усі чотири водевілі, а й оригінальна й водночас лаконічна сценографія (художник-постановник Наталя Косенко) та яскраве музичне оформлення (Евген Куров та Наталя Мороз). Народні пісні, танці та музика у виконанні артистів балету, музикантів оркестру також були повноправними «дійовими особами» вистави (балетмейстер – Наталя Клішина).
Наостанок хотілося б відзначити, что за зовнішньою легкістю й безтурботністю сценічного дійства вдумливий глядач не може не відчути глибинну режисерську думку – наш талановитий, співучий, працелюбний народ гідний кращої долі, і саме про це – головна українська мрія («Юкрейніендрім`s»). Про це свідчить і фінальна сцена, яка звучить контрастом до веселого феєричного видовища, додаючи коктейлю водевілів присмаку гіркоти.
