31 січня о 18:30 на Основній сцені театру відбудеться Ювілейний вечір Наталії Шарай. Напередодні події ми вирішили поспілкуватися з ювіляркою.

 

– Наталя, вже за два тижні відбудеться твій ювілейний вечір «Мелодії мого життя». Які вокальні твори включені до цієї програми?

– Це і вальс «Казки Віденського лісу» Йоганна Штрауса, до речі, дуже складний віртуозний твір, тому не так часто можу дозволити собі його виконання. Це і арія Сільви з оперети Імре Кальмана, і пісня Наталки з опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка». Із зовсім нового – відома пісня Денеша Будаї «Квіти з Ніцци», і чудова лірична пісня Георгія Майбороди і Андрія Малишка «Запливай же роженька». Будуть і українські народні пісні, і романси, і естрадні номери. Все розкривати не дуже хочеться, хай буде приємним сюрпризом.
Краще розповім над чим зараз працюю спільно з концертмейстером Наталією Мороз – це італійський твір Луїджі Ардіті «Поцілунок», який був і досі залишається популярним серед оперних примадонн, щоправда мені над ним, ще працювати і працювати, тому до програми «Мелодії мого життя» він не увійде. В планах зробити українську програму, в мене вже є твори, які я виконую, але ще є багато цікавих, які хочеться заспівати.

– У ювілейні дні, як правило, підбивають підсумки, говорять про досягнення та реалізовані плани. Що було цікавого та хорошого за останній рік?

– Якщо говорити про особисте, то найвизначніша подія – це народження мого онука. З ним не засумуєш – він веселий, непосидючий та життєрадісний. А про творчі досягнення – це два сольних концерти у театрі, і я вдячна керівництву за організацію цих виступів.

– Ти вже 39 років на сцені Театру ім. Лесі Українки, а коли зрозуміла, що будеш співачкою і сцена це твоє покликання?

– Співаю з раннього дитинства. Моя сестра розповідала, коли ми приходили до батька на роботу, мене ставили на стілець, і я пафосно оголошувала: «А зараз виступає народна артистка СРСР Наталя Шарай!». Співала в інтернаті, в якому навчалася, брала участь в усіх концертах. А потім захопилася драмою, щоправда, ніде не бувала, хіба, що двічі їздили до театру у Дніпропетровськ. Та все ж таки вирішила стати акторкою, але на жаль, або навпаки на щастя, не пройшла по конкурсу в Дніпропетровське театральне училище. Пригадую цікавий факт мого життя, ще коли я займалася у цирковій студії Будинку культури «Машинобудівельник», концертмейстер запропонувала звернутися до педагога, яка навчила би мене співати, і я, як була у трико, так до неї і прийшла. Оглянувши мене, вона запитала: «Звідки ти звалилася?», ну, я і видала: «З під куполу!». І вже наступного року поступила на вокальне відділення обласного музичного училища, і закінчила з відзнакою. Ось і співаю вже багато років!

– Чи бувають у тебе моменти, коли натхнення покидає тебе і співати не хочеться, що ти робиш в таких випадках?

– Я навіть не пам’ятаю, щоб в мене були такі моменти. Я завжди співаю, навіть вночі! Постійно над чимось працюю, не встигла ще відрепетирувати, як хочеться приступити до нового твору. І до того ж, у театрі багато подій, і щоразу потрібні нові твори, нові пісні, романси. Тож ніякого простою, чи навіть, хандри, я не відчувала.

– Тобто, я можу ствердити, що ти позитивна людина і маєш оптимістичний погляд на життя?

– Напевно, да! (сміється)

– Ну, а якщо так, то у тебе, як у творчої особистості, є гасло або, навіть, місія? Ти замислювалася над цим?

– Місія? Мабуть, моя місія, служити людям, веселити їх, дарувати їм радість, ділитися прекрасним. До речі, коли я не задіяна у театрі, я співаю у церковному хорі, і отримую від цього велике задоволення, саме духовна музика окриляє та надає сили. Доводиться багато співати, але мені це до вподоби. Тож хочу поділитися прекрасним і запрошую всіх 31 січня послухати класику, романси, українські пісні. Буде лірика, яку дуже люблю, та в моєму репертуарі більше веселих пісень, бо хочу, щоб люди посміхалися дивлячись на мене. Думаю, що це і є моя місія!