Газета «Любиме місто», №15 від 12.04.2023 року

21-го та 26-го квітня на Новій сцені Театру ім. Лесі Українки відбудеться прем’єре вистави «Кайдашева сім’я» за повістю відомого українського письменника Івана Нечуй-Левицького. Напередодні цієї події ми побалакали з режисером-постановником цієї вистави, заслуженою артисткою України Іриною Павлівною Чварковою і розпитали її про особливості роботи над цим проектом.

– У рекламі вистави «Кайдашева сім’я» зазначено, що за жанром це «комедія з елементами суму». Але ж цей твір Івана Нечуя-Левицького зазвичай позиціюється як «реалістична соціально-побутова повість».

– Так, «Кайдашеву сім’ю» у нас традиційно відносять до жанру «драматичної комедії». Проте драматичну комедію також можна розглядати і як комедію з елементами суму. Але у нашій виставі я роблю акцент більш на комедійній складовій, бо у нас зараз і так дуже багато драм і суму.  Хоча я впевнена, що за смішними й комічними ситуаціями наші глядачі побачать і те, що за ними приховано. Побачать ті речі, які неприпустимі в нашому суспільстві, від яких треба відмовлятись, викидати геть з нашого життя: сварки, сімейні конфлікти. Але вони були й у часи Кайдашів, і присутні зараз. Від них нікуди не дінешся. Ми повинні це бачити й розуміти. Тому я й роблю цю комедію, щоб люди посміялися, але десь у глибині душі задумалися, що насправді це не так вже й смішно. Бо треба битися не за матеріальне, а за духовне. За те, що у нас у серці, що у нас в голові, що у нас у душі. Все матеріальне – воно сьогодні є, а завтра його вже немає, а післязавтра – вже й нас немає. І кому воно все це матеріальне тоді потрібно буде?

– Важко працювати над постановкою цієї вистави? Матеріал складний?

– Так, матеріал дуже складний. І якби я не готова була до нього вже давно, не тоді коли мені його запропонували, а ще раніше, коли ми років п’ять назад із Сергієм Анатолійовичем про це говорили і я казала, що хочу поставити «Кайдашеву сім’ю». Я ще тоді над цим матеріалом працювала: збирала різні доробки, вивчала народні обряди, український побут, як працюють з тим же рублем, веретеном. Так ми це все вивчали в училищі, але, звісно, що поверхнево. А зараз я шукала відповідні відеоролики про те як люди щось виробляють руками, саме так, як це виробляли  в часи «Кайдашевої сім’ї». Я цим цікавилась і тепер багато що про це знаю. Сама робити не вмію, але знаю, як це потрібно робити, і саме цю інформацію доводила до акторів. Ще збирала пісенний матеріал, у нас же люди в Україні дуже співучі, у нас пречудові пісні. і до будь-якої події у нас є відповідні пісні. У нас стільки пісень, що вже дехто вважає, що це буде справжній український мюзикл. Звісно важкувато, але ми справимось. Вистава масштабна не тільки в плані постановки, а й в плані «населеності».  У нас залучено дуже багато акторів, та оскільки всі вони дуже зайняті в інших виставах, то досить складно всіх зібрати докупи на сцені.

– Ви сказали, що навмисно вивчали для цієї вистави народні традиції та обряди. Але ж відомо, що митець може навіть вигадати якийсь обряд, якщо він «вписується» в його виставу, або фільм. Так, наприклад, Сергій Параджанов вигадав для фільму «Тіні забутих предків» обряд вінчання з ярмом.

– Так, митець може щось вигадати, але я цього робити не стала. В цій виставі намагаюсь як найточніше відтворити той пореформений час, коли в Україні лише недавно скасували кріпацтво. Я максимально використовую у виставі обряди та народні традиції саме того часу. Але звісно, якщо ми будемо повністю робити на сцені обряд від початку і до кінця, то у нас не те що трьох годин вистави не вистачить, нам цілого дня буде замало. Тому я це все як могла максимально скоротила, щоб залишити в обрядах саме основне, саме цікаво. Але всі пісні, предмети побуду, одяг – все це у нас відповідає тому часові. Звісно, що в одязі у нас не ручна вишивка, а сценічна імітація. Але все виглядає саме так, як було тоді.

– Ви ж не тільки ставите цю виставу як режисер, але й вказані як одна з виконавиць ролі Кайдашихи. То ми можемо побачити вас на сцені у цій ролі?

– Можливо, але я зараз про це не думаю. Я зараз від акторської роботи просто відгородилася. Бо якщо я буду на сцені, якщо я буду думати: «А що я тут можу зробити як актриса», то тоді не буде вистави. На даному етапі я повинна бачити весь загал, всіх акторів і знати, що вони розуміють, що я від них хочу. Тоді буде діло. А думати про те, як я буду грати й що я «хочу – не хочу» – зараз не на часі. Тому поки вистава не вийде, я себе як актрису у ній не розглядаю. А от як вистава вже вийде, тоді можливо я вже і сама спробую себе в цій ролі, якщо буде час. Так що на прем’єрі вистави Кайдашиху буде грати чудова актриса Юлія Жиліна, а я буду присутня на сцені у масовці.