АКАДЕМІЧНИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Как звезды театра поздравили каменчан со Старым Новым годом
15.01.2020
Эксклюзивное интервью с Юлией Жилиной
23.01.2020

Театр – все моє життя

Інформаціоно-аналітичній культурологічний журнал «Театр плюс»  #36 за 2019
Автор: Ірина Федорова

5 квітня 2019 року, в день, коли Сергію Чулкову, головному режисеру Театру ім. Лесі Українки м. Кам’янського виповнилося 80 років, відбулася прем’єра його вистави «Лев узимку» за п’єсою Дж. Голдмена. Зворушлива, чаруюча, гостра, ця постановка  зачепила за живе  та викликала захоплені відгуки глядачів. Майже 30 років Сергій Анатолійович стоїть біля керма цього міського театру і результати його роботи вражають: 40 власних постановок, десятки театралізованих концертних програм, заснований і успішно проводиться вже протягом 26 років Міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні», виховане не одне покоління артистів, а головне – театр став в місті популярним, улюбленим, престижним …

Біографічна довідка: Народився С.А. Чулков в Москві в родині артистів, дитинство і юність провів у Ленінграді. Підлітком переглянув мало не всі вистави в театрах північної столиці, грав в театральних гуртках і … знімався в кіно! Професії режисера вчився в Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії (ЛГІТМіК). Серед його вчителів був видатний режисер Г.А. Товстоногов. Працював режисером-постановником в Красноярську, Іжевську, Петропавловську, Тюмені, Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську.

Сергію Анатолійовичу, будь-який режисер, за визначенням – лідер. Ваш психологічний тип вже з дитинства був лідерським або ці якості довелося протягом життя спеціально культивувати?

Я ніколи не був лідером і ніколи не прагнув бути їм, просто моя робота змушує мене таким бути. Це входить в професію. В житті я інший.

– Є чимало прикладів, коли режисерами стають в юному віці. Ви прийняли рішення навчатися цієї професії в 27 років …

Режисура – професія вікова. Не хочу ображати зовсім молодих колег, але вся справа в тому, що малий життєвий досвід, малий естетичний досвід, на жаль, не можуть одразу дати зрілі плоди. Дуже довго доводиться молодому режисерові адаптуватися в театрі з точки зору пізнання світу, в якому він живе, щоб ставити спектаклі про цей світ.

А чи довго ви себе почували молодим режисером, якому не вистачає досвіду?

– Років п’ятнадцять після закінчення інституту. І не тому, що я мало знав, а тому що я мало умів на театрі. Я вчився цій професії в самому театрі.

– Хто під час навчання вплинув на вас найбільше?

– Як не дивно, це були педагоги не з режисури. Я бачив їхні вистави, навчався як би візуально, ми багато спілкувалися, ми отримали ґрунтовну теоретичну підготовку. Але заняття з акторської майстерності, а я вчився на акторсько-режисерському курсі, дали мені більше, ніж уроки режисури. Адже режисер проводить своє бачення, трактування, світовідчуття через акторів. І тому розуміння всіх тонкощів акторської роботи, вміння вкласти в артиста те, що ти хочеш, це найголовніше.

– Що найскладніше для вас при постановці вистави?

– Звичайно, розподіл ролей! Я мучуся завжди тільки над цим. Все інше важливо, звичайно, але там уже немає таких мук.

У вас великий досвід роботи головрежем і художнім керівником в нашому і багатьох інших театрах. Що найскладніше в роботі головного режисера?

– Може, захопити  всіх своєю роботою? Але і це не так вже й складно. Вся справа в тому, що якщо ти володієш професією, то актори в будь-якому випадку тобі будуть довіряти. Вони ж розуміють, хто їх веде до успіху. За свій успіх вони пробачать режисеру будь-які недоліки. І не пробачать м’якотілість і гладження по голові, якщо роль не вийшла.

– Але зараз ви знову кажете про постановку лише вистави, а у головрежа набагато більший масштаб діяльності.

– Якщо режисер думає про успіх конкретного спектаклю, то головний режисер повинен привести до успіху весь театр. Тут найважливіше – виховання артистів. Я не люблю слово «однодумці», але артисти повинні розуміти, що таке режисер, який вимагає від них чогось. Якщо вони розуміють це до кінця, то все в порядку. Артисти повинні бути виховані і вміти працювати в різних естетиках. До речі, в нашому театрі так і відбувається. Артисти абсолютно довірливо працюють з будь-яким режисером.

– Протягом вашого творчого життя змінювалися суспільні формації, змінювалися технології. Як змінилися актори?

– Коли я починав займатися професією, акторами в більшості своїй були люди, які багато читали, багато знали, багато розуміли. Мені довелося спілкуватися з великими акторами, від яких можна було одним натяком добитися необхідного результату. Зараз деколи доводиться витрачати на це величезну кількість часу.

Коли я в перший раз набрав курс для нашого театру в 1998 році, це були в основному люди, що закінчили школу, деякі навіть навчалися у вишах, і вони були в порівнянні з наступними поколіннями ще біль-менш освіченими.  Але і з ними я почав роботу з вимоги прочитати «Капітанську дочку» Пушкіна. Чому «Капітанську дочку»? Навіть сам собі не можу на це питання відповісти.

Кожне наступне покоління акторів, мені здається, стає все менш освіченим, начитаним. І це не моє відкриття. Я ж чую, про що говорять педагоги, які навчають студентів.

– А чи не заважає освіченому та розумному акторові його багаж знань? Чи не втрачає він при цьому безпосередність? Є такий взаємозв’язок?

– Такого взаємозв’язку немає! Ну ось, я ж в принципі людина пристойно освічена?

– З цим не посперечаєшся!

– Але коли я ставлю спектакль, моя освіченість приймає інші форми. Чуттєві. Так, я можу іноді похизуватися фразою, чужою цитатою, але не в цьому справа. Мене робить наповненим моя освіта з точки зору чуттєвої. Ми ж працюємо саме в цій сфері, в чуттєвій, емоційній.

– Ну, а як же змінилися глядачі?

– Ну, а глядачі міняються абсолютно так само, як і актори. Система освіти, система життя вона впливає на всіх. Артист така ж людина, як офіціант або продавець. Людська основа одна і та ж. І все, що відбувається, всі обставини життя, роблять з людей те, чого вони сьогодні коштують.

– Існує явна диспропорція між вашими знаннями, вашим ставленням до світу і тим, як світ змінився зараз. Що вам допомагає в цьому світі зберегти стрижень?

– А я під ним не прогинаюся. Живу так, як колись в мені щось виховали, чогось навчили. І все хороше і погане, що є в мені, так і несу по життю, звичайно з якимись змінами в залежності від ситуації. Але, найголовніше – себе не зраджувати. Займаєшся своєю справою – то і займайся.  Я не думаю про особисту славу. Я думаю про славу театру. Коли ставлю спектаклі в іншому театрі, думаю про виставу, яка повинна там прозвучати добре, щоб вона йшла довго. Все, це єдина моя задача. Я роблю справу, яку мені робити радісно в будь-якому випадку. Навіть якщо я в цей момент переживаю якісь внутрішні перипетії, невдачі.

– Уже дуже довго, майже тридцять років ви стоїте на чолі театру в Кам’янському. А коли ви починали тут працювати, чи була у вас якась модель ідеального театру?

– Перше завдання, яке входило в мій план – це щоб в місті дізналися, що в ньому взагалі є театр. Друге – щоб в нього почали ходити. А для цього, природньо, я намагався  підбирати ту драматургію, яка була б цікава глядачам. Це як з дитиною – спочатку йому казки розповідають, а потім він сам читає Льва Толстого. Сьогодні одиниці в Кам’янському не знають, що в місті є театр. Цього я домігся. Третє – я розумів прекрасно, що та трупа, яка на той момент була в театрі, не відповідає моєму розумінню якими мають бути артисти. І тому мені треба було виховати нових акторів. І я їх виховав. І навіть більше того, коли приходять до нас зі сторони артисти, я і їх виховую на свій лад, щоб вони вписалися в драматургію нашого театру.
Я інтуїтивно знаю, чого я хочу. Я іноді не можу це сформулювати. Та цього й не потрібно. Це як в роботі режисера. Як тільки ти сформулював про що хочеш поставити спектакль – він не вийде. Ось такий парадокс. Як чавунне ядро ​​у Тригоріна в  п’єсі Чехова – ядро ​​сюжету, який він ще не усвідомлює, але воно вже ворушиться.

– Тільки ледачий не відзначає вашу прекрасну фізичну форму, вашу моложавість. У чому секрет вашої молодості?

Напевно, мої батьки дали мені таке «нетлінне тіло» (Сміється). Час все-таки мене торкається, куди подітися. Не треба мені так лестити. Я просто ніколи не думав про вік. Не думав про збереження власного життя. В молодості вів життя досить розгульне, витрачав багато здоров’я, мабуть дійсно у мене його було багато. З роками почав уникати того, щоб зайвий раз погуляти. Але це не тому, що я став себе берегти. І зараз я себе не бережу. Запевняю вас, не можна думати про себе, як про істоту, яка має жити вічно. Я прекрасно розумію, що я не вічний, я цього не боюся, і я про це не думаю. Я займаюся тільки тим, чим займаюся. Так що секрету ніякого немає. Я його просто не знаю.

– Ви вже вирішили, який спектакль будете ставити наступним?

Ні. Мене завжди дивує, коли говорять, наприклад: я мрію поставити «Ідіота»! А у тебе актор для цієї ролі є? А актриса на роль Настасії Пилипівни? А Рогожин в твоїй трупі є? Ось зараз, випустивши прем’єру, шукаю п’єсу, в якій будуть зайняті конкретні артисти, яких я представляю, тому що я повинен про них думати, це, до речі, входить в мої обов’язки головного режисера:  я повинен думати про розвиток артистів. Друга умова: ця п’єса повинна мати успіх у глядачів. А оскільки найперше, що викликає успіх у глядачів це комедія, то хоча б жанр наступної вистави мені вже відомий.

12 квітня в Академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки відбувся грандіозний вечір-концерт, присвячений ювілею головного режисера. Назву для цього вечора Сергій Анатолійович Чулков запропонував сам: «Театр – все моє життя».