Газета “ДМК: Діяльність. Міркування. Коментарі”
7 жовтня 2020
Автор: Юлія Григоренко

Тендітна. Мінлива. Закохана у саме кохання – ЖІНКА. 2 та 3 жовтня театральні глядачі Кам’янського знайомилися з дивною особистістю – Лесею Українкою.

Це дійсно було перше знайомство, бо такою Лесю, напевне, не знали навіть ті, хто з дитинства захоплюється творчістю великої української поетеси. Бо цього разу на сцені Театру імені Лесі Українки з-за визначної хрестоматійної постаті світового значення перед глядачем постала просто людина – дівчинка, дівчина, жінка – ніжна й тремтлива, мов квітка, сильна й дзвінко-незламна, мов сталевий клинок.

Саме такою побачила Ларису Косач-Квітку режисер-постановник вистави «Цілую, Леся» Маргарита Ненашева. Побачила після довгого копіткого вивчення її листів – дитячих, юнацьких, жіночих, – в яких усе Лесине життя. Життя таке коротке, лише 42 роки, й таке довге, що у рік 150-го ювілею поетеси глядачі нашого IT-століття переживають справжній катарсіс перед стражданнями, щастям, сльозами та посмішкою Лесі.

У подорож за листами й творами Лесі Українки повела нас режисер-дебютантка. Нелегку подорож, бо раптом виявилося, що це зовсім не просто – душею та подумки вести діалог з легендою, що отак запросто, залюбки ділиться з тобою найважливішим, потаємним – жагою та вмінням любити. Любити життя попри, здавалося б, надмірні його випробування й біль, любити людей попри їх нерозуміння, а іноді й жорстокість. Знаходити й втрачати кохання, не втрачаючи віри в його силу.

Леся сміється, Леся плаче, Леся танцює й побивається у розпачі. Позбавлена щастя материнства, вона народжує, на століття, дивні рядки та образи дивних творів. Вона жива, вона дивиться нам у вічі, вона розмовляє з нами відверто та щиро. В якусь мить глядач усвідомлює, що такою її втілює заслужена артистка України Марина Юрченко. Погодьтеся, перевтілення, що робить персонаж на сцені таким реальним, чи не найбільший успіх та найбільша втіха для кожного талановитого актора.

Та все ж «Цілую, Леся» – це не вистава одного актора. Найважливіші у житті поетеси люди та герої її творів – ось образи, що були ювелірно відтворені на сцені ансамблем чудових акторів театру. Метка, лірична й трагікомічна (чого тільки варті перевтілення звичайної валізи) сценографія художника-постановника Алли Михальчук – повнозначна учасниця вистави. Те ж саме можна сказати й про хореографічні номери балетмейстера Наталії Клішиної.

Це були перші зустрічі. Та не останні. Така вистава кличе глядача до Театру імені Лесі Українки. Бо не тільки своїй сестрі, а й нам через віки залишені ці останні слова: «Цілую, Леся».