Закон

За двома зайцями
27.12.2017
Наталка Полтавка
27.12.2017

Закон

Трагіфарс на 2 дії

Тривалість:  2 години 25 хвилин з антрактом

Прем’єра 02.04.2010

В основі п’єси класика українського театру епохи модерну – історія сімейної пари. Інна і Панас обожнюють один одного. Але все частіше Інна проводить вечори в ресторанах і кабаре, а Панас знаходить своє щастя в турботі про чужих дітей. Аби зберегти сім’ю Інна наважується на відчайдушний крок. Будучи безплідною, вона пропонує Панасу зачати дитину із сторонньою жінкою, і потім взяти малюка на виховання.. «Сурогатна» мати на ім’я Люда знайдена, і прибудована до Панасу як друкарка…

Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій ДЕНИСЕНКО
Художник-постановник –Ірина КОХАН
Балетмейстер – Тетяна АСТАФ’ЄВА

Виставу ведуть помічники режисера Алла БІЛОУС, Марина ШЕВЧЕНКО

Вистава нагороджена дипломами Вищої театральної премії Придніпров’я “Січеславна-2010” в номінаціях:

  • “Краща режисерська робота” – Віталій Денисенко;
  • “Краща чоловіча роль” – Анатолій Вертій;
  • “Краща пластика у виставі” – Тетяна Астаф’єва;
  • “Краща жіноча роль 2-го плану-Надія Січеславни” – Анна Бахмут 

ПРЕСА ПРО ВИСТАВУ

“Треба зазначити, що довіра до глядача виявляється виправданою. Вистава має в Дніпродзержинську неабиякий успіх. А щодо мене, то на прем’єрі «Закону» відчула те, що давно не відчувала в театрі – справжній катарсис.

Розповідає Віталій Денисенко: Я побачив, що загострення пристрастей тут воістину шекспірівське. Винниченко глобально намагається вирішити проблему між прагненням людини до простих, зрозумілих речей (наприклад, до материнства)  і законом вищої моралі. Саме вищої, даної нам Богом. Переступати ці закони, означає йти проти самого себе.

Людина прагне до благої мети і стає  одержимою, отримує  якусь пристрасну прихильність до результату. І коли  мета ніби досягнута, виявляється, що результат прямо протилежний. Виходить, що людина, одержима ідеєю, – ворог цієї ідеї.

Втім,  дуже скоро, поряд зі всіма  цими   серйозними  роздумами, з’явилася іронія. Щось подібне до: «Теж мені, грецька трагедія!». Це  іронія,  від якої сучасній людині нікуди не подітися, – ми стільки всього бачили, читали, знаємо, пам’ятаємо. І ось таке іронічне відношення до героїв п’єси, підказало ключ до вирішення спектаклю. Явно психологічну драму, яку начебто потрібно вирішувати за системою «театру переживання», ми намагаємося грати  в рамках «театру представлення».

І. Корсун “За законами трагіфарсу”, журнал “Театр +” №1, 2011 

“Неочікуваним було розкриття думки твору через традицію східної культури — покірність у виконанні священних законів, через які й можна пізнати світ, очиститись від пристрастей. Режисер В. Денисенко підкреслив, що в модерну епоху, в якій майстром інтелектуальної драми став Винниченко, захоплювались західною культурою. Її символи були зрозумілі у виставі…

Ця вистава змушує глядачів задумуватися. На сцені, як і в житті, є закон — відроджувати і зберігати моральні цінності. Герої прем’єрної вистави вирішили цей закон перевернути, поставились до людини та її почуттів, як до розмінної монети, — і були за це покарані долею…”

Н. Андрющенко, “Про «маленьку жертву» та фатальні наслідки”, газета «День»,16 квітня 2010

“Ироничную атмосферу, иногда граничащую с фарсом, помогли создать оригинальные режиссерские приемы и решения. …

Часто ирония — это маска, которую надевают, чтобы защититься от ранящей действительности. Но маска — не лицо, и навсегда за ней спрятаться не удается. Так, согласно режиссерскому замыслу, происходит и в спектакле. В ряде сцен ирония исчезает, уступая место подлинной драме. Актеры легко подхватывают и без диссонансов играют эти жанровые перепады”.

Ж.Кузьмичева, “Без скидки на провинцию. Размышления по поводу одной театральной премьеры”,  еженедельник “2000”, 23-28 апреля 2010 года

Дійові особи ТА ВИКОНАВЦІ: